Шоу Трумена

Трумен Бьорбенк звичайна людина. Він працює у страховій компанії, в нього будинок, авто, дружина, найкращий друг з пивом, мама похилого віку, привітні сусіди... Трумен такий як всі. Але він і не здогадується що насправді він головний герой найвідомішого і найпопулірнішого телешоу на планеті, за кожним його кроком слідкують тисячі відеокамер, а все місто ніщо інше як велика студія, наповнена голівудськими акторами, а темою цього шоу є його життя. Нарешті бажання народу попідглядати в замочну щілину втілене в життя і ще й з яким розмахом і нічого страшного що для цього довелось зіпсувати життя одній людині, обмеживши їй свободу і закривши в клітці.

Думаю багато з нас іноді відчуває себе Труменом Бьорбенком. Вся трагедія Трумена в тому що здавалось все добре, все склалось, в житті є все, що потрібно щоб бути щасливим, але він не керує власним життям, воно ніби складається саме в обхід його планів, мрій. Так ніби хтось зверху рухає все навколо як шахматні фігури і виграти в нього в цій партії буде не так вже й просто. Цей хтось – творець, режисер, сценарист цього шоу Крістоф. Ніби Бог цього маленького світу, здатний вершити долю однієї людини – Трумена. 

 

Любителів Джима Керрі як коміка (до яких я і себе відношу) цей фільм розчарує в тому плані, що тут майже не буде фірмових кривлянь, дуркування і всіх інших речей в його стилі. Але загалом мене це лише порадувало, напевно перший фільм в якому Джим розкрив в собі не лише комічний, а й драматичний талант. І відіграв він все як по нотах, 5+. Що стосується інших акторів, то вони тут виконували роль масовки, за винятком хіба що Еда Харріса, який стильно передав образ творця, як не просто ним бути, і Наташі МакЕлхон, істинної коханої Трумена, яка і дає йому перший сигнал за яким він розкриває що все це шоу. Але всеодно фільм бенефіс Джима Керрі і всі інші актори знаходяться в його тіні. Не тому що вони погані актори, а тому що це просто такий фільм.

Фінальна сцена, як на мене, це пік всієї акторської кар'єри Керрі, коли бачиш як Трумен намагається розбити кордон, стіну цієї клітки в якій він жив, звільнитись нарешті на очі навертаються сльози. Дуже символічно, чи не так?

І дуже добре що у фільму відкритий фінал, а не хеппі енд чи якась трагічна кінцівка. Люблю відкриті фінали, вони дають шанс домислити все самому, дають варіанти подальшого розвитку і це класно.

Отож про що фільм "Шоу Трумена"? Про багато речей, про життя і все таке. Але особисто для мене основним лейтмотивом у цій чудовій стрічці є жагуче, нестримне, непереборне (і ше 100500 подібних прикметників...) прагнення людської душі до найбільшої цінності даної нам, до Свободи, з великої букви С.